Про поняття шкільного булінгу, його ознаки та прояви в дитячому та підлітковому середовищі, а також методи його подолання  розповідають спеціалісти Служби психологічного забезпечення Головного управління Національної поліції в Закарпатській області

Зазвичай, булінг відбувається поза очима вчителів та батьків, а жертви бояться та соромляться розповідати про цькування.

Булінг (від анг. — хуліган, залякувати) – це форма психічного насильства, яка проявляється у таких діях: дитині говорять образливі, злі та неприємні слова; завдають дитині ударів, стусанів, смикають, штовхають, б’ють;  булери забирають речі дитини, не віддають або псують їх; дитину змушують робити щось неприємне або те, від чого можуть виникнути проблеми; цілковите ігнорування дитини; поширення пліток про дитину, зокрема через Інтернет (кібер-булінг).

Мотивацією до булінга стають заздрість, помста, відчуття неприязні, боротьба за владу, потреба підпорядкування лідеру, нейтралізація суперника, самоствердження аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.  

Поліцейські психологи радять дорослим бути особливо уважними до психологічного стану своїх дітей. Дитина, яка стала жертвою булінгу, зазвичай не хоче йти до школи, виглядає пригніченою, стала замкненою, має низьку самооцінку, в неї зникає апетит, майже весь час хоче бути сама, зазвичай не має друзів. Речі дитини кудись поділися чи ламаються, а вона не може це пояснити. Також у неї можуть з’явитися синці чи подряпини, походження яких вона теж не в змозі пояснити.

Батькам, діти яких стали нападниками, варто пояснити наслідки жорстокої поведінки. Тобто до якого моменту це може бути невинна гра, а де вже вимагання грошей, штовхання, погрози, обзивання чи навіть побиття несуть серйозну відповідальність для кривдника. 

Як для дорослих (батьків та вчителів), так і дітей, найголовніше не бути байдужим та не триматися осторонь таких ситуацій, не бути «мовчазним свідком», адже це лише заохочує кривдників до подальших більш жорстоких дій.   

Якщо, все таки Ви зіштовхнулися з такою ситуацією, варто б було звернутися до психолога чи соціальної службу, які допоможуть впоратися з конкретною проблемою, — радять психологи.

Відділ комунікації поліції Закарпатської області