Учасниками 10-літньої війни в Афганістані, яка забрала життя трьох тисяч українців, були і закарпатські правоохоронці. Серед них – колишній співробітник Мукачівського райвідділу, підполковник міліції у відставці Юрій Ховпей

30-кілометрові рейди в горах

Влітку 1986 року,  розповідає Юрій Ховпей, його призвали в армію. Уже дорогою, в поїзді, дізнався від старшого лейтенанта, який супроводжував 30 молодих хлопців, що їх везуть у Туркестанський військовий округ. Звідти більшість солдатів було направлено в Афганістан. 

Юрій потрапив на навчальну базу у місто Ашхабад. Це було військове містечко, де базувались навчальні центри артилерійського полку та мотострілкової дивізії. Саме до останньої й потрапив молодий мукачівець. Там його готували стати мінометником.

В Афганістані Юрій Ховпей служив у Кундузі, на півночі країни. Як згадує правоохоронець, місцевість  Афганістану – це  майже на 80% гірські схили. Саме гори часто рятували життя молодих бійців,  але водночас і ускладнювали службу. Пересування по такій місцевості у повній екіпіровці – завдання не з простих. Бронежилет і каска важили близько 16 кілограмів. Плюс автомат із запасом набоїв, десяток гранат, міни (по 2 кг. кожна), вода, їжа. А ще – труба від міномета вагою 11 кілограмів. Сам міномет складався з трьох частин: плита (15 кг.), труба (11 кг.) і підставка-двонога (11 кг.) За трубу відповідав Юрій. 

На завдання бійців найчастіше відвозив вертоліт, який приземлявся на відстані близько 2-х метрів від укритої камінням гірської місцевості. Далі треба було стрибати донизу в повнім екіпіруванні. Головне – не випустити з рук мінометну трубу, щоб не вивести її з ладу й не підвести товаришів...  Далі – рейд горами. Так радянські солдати долали щодня по 15-30 кілометрів.

На полі бою не залишали ні поранених,  ні вбитих

І нині, через 30 літ після війни, Юрій Ховпей згадує про службу в Афганістані з хвилюванням у голосі. Зізнається, що кожне завдання, яке треба було виконати, солдати сприймали як обов’язок перед своєю країною. А його слід було виконати чесно і віддано.

Залучались хлопці до багатьох спецоперацій. Одна з головних – це «Азимут 555». Слід було будь-якою ціною визволити з полону своїх товаришів, підібрати поранених. Навіть тіла загиблих відбивали від ворога. Наші солдати ніколи не залишали їх на полі бою чи в горах.    «Душмани» добре знали про це. Бувало, що рацією передавали нашим,  де скидували понівечені тіла їхніх товаришів...  

Служба в міліції 

Після армії Юрій Ховпей працював спочатку монтажником, а заочно навчався на історичному факультеті Ужгородського державного університету. 

У 1996 році, коли Мукачівський районний відділ  міліції очолював Віктор  Отовчиць, 27-літній Юрій Ховпей почав службу у міліції. Розпочалась вона зі служби дільничних інспекторів. Пізніше став оперативним черговим райвідділу. У 2009 році, у званні майора міліції, пішов у відставку. А у 2014-му йому було  присвоєно звання підполковника міліції у запасі. 

Життя продовжується 

«Після закінчення війни в Афганістані тим подіям давали неоднозначну оцінку. Але ми, воїни-«афганці», тодішні 18-річні юнаки, гідно і до кінця виконали свій обов’язок перед державою», - каже Юрій Ховпей. 
Нині в м.Мукачеві та Мукачівському районі діє кілька спілок, де збираються воїни-інтернаціоналісти. Юрій Ховпей з побратимами  зустрічається у районному товаристві «Шураві», яке нараховує  близько 180 учасників. 

Як зізнається ветеран війни в Афганістані, у нього і в його побратимів є одне велике бажання - щоб подібне більше ніколи не повторилось, а наші діти жили в мирній та успішній державі.

Відділ  комунікації  поліції Закарпатської області